Номенклатура органічних сполук складалась протягом усього часу розвитку та становлення органічної хімії. На сьогодні розрізняють три основні номенклатурні системи: тривіальну, раціональну та міжнародну (ІЮПАК).

Тривіальна (від лат. trivialis – звичайний) номенклатура – сукупність історично утворених назв органічних сполук. Це, як правило, випадкові назви, які можуть вказувати на забарвлення, запах, смак, джерело добування або хімічні властивості сполуки. Так, тривіальні назви багатьох карбонових кислот (мурашина, оцтова, молочна, яблучна, лимонна, винна тощо) вказують на джерело, з якого їх було одержано. Деякі назви позначають особливі властивості речовин, наприклад, глюкоза (моносахарид), етиленгліколь (двоатомний спирт), гліцерин (триатомний спирт), гліцин (амінокислота), хоча і відносяться до різних класів органічних сполук, у своїх назвах мають спільний корінь (від гр. glykys – солодкий), завдячуючи тому, що усі вони солодкі на смак.

У середині ХІХ ст., коли настала необхідність систематизації відомих органічних сполук, була створена раціональна номенклатура (від лат. ratio – розум). Згідно з цією номенклатурою органічні сполуки поділяють на класи, в межах яких, як правило, кожну сполуку розглядають як похідну від першого представника гомологічного ряду. 

Номенклатура ІЮПАК – сучасна номенклатура органічних сполук, що рекомендована комісією Міжнародної спілки чистої та прикладної хімії – ІЮПАК (IUPAC). Її основи закладені на міжнародному конгресі хіміків у Женеві ще у 1892 р. (Женевська номенклатура). У 1930 р. її вдосконалено та доповнено на конгресі хіміків у м. Льєжі (Льєжська номенклатура), і нарешті прийнято на конгресах ІЮПАК у 1957 р. та 1965 р.

Поряд із систематичними назвами правила ІЮПАК дозволяють використовувати окремі тривіальні та раціональні назви, що вкорінились в органічній хімії.

Номенклатура ІЮПАК передбачає декілька способів утворення назви органічних сполук, найважливішим з яких є замісниковий. Згідно із замісниковою номенклатурою органічні сполуки розглядають як похідні вуглеводнів. Основними правилами утворення назви є:

1. В основі назви лежить родоначальна структура (головний ланцюг аліфатичної сполуки, карбо- або гетероциклічна система);
2. Атоми Карбону родоначальної структури нумерують, при цьому нумерацію починають так, щоб атом Карбону, який сполучений із замісником одержав найменший номер);
3. Функціональні групи та замісники позначають префіксами та суфіксами. Суфіксами у назві вказують кратні зв’язки (подвійні, потрійні) та головну функціональну групу;
4. Функціональні групи розташовують за старшинством: –СООН, –СООR, ‑COH, >C=O, –OH, –NH₂ (групи перелічені в порядку зменшення старшинства).